Субота 1 грудня для вихованців дитячого будинку змішаного типу для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування“Надія” у селі Мокрець Київської області видалася незвичною: веселі конкурси, майстер-клас режисерської майстерності, поради стоматолога і подарунки — усе це стало можливим завдяки ініційованому командою інтернет-проекту www.detdom.info автопробігу вихідного дня.
“Надію” утворили 2000 року на базі дитячого садка. Нині тут мешкають 27 вихованців, переважно з неблагополучних сімей.
Із дітьми займаються співами, танцями, вишиванням, малюванням. Період, коли вихованці тікали, минув, розповідає заступник директора Олена Мирна.
У закладі сформували власну футбольну команду. Цього року хлопці взяли участь у III чемпіонаті “Планета в руках дітей” із міні-футболу між дитячими будинками Київської області і посіли 3 місце.
Шістнадцятирічний капітан команди Сашко Строкач у дитбудинку п’ять років. Крім володіння м’ячем, він краще за усіх знається на електроніці. Сашко розповідає: до змагання підготуватися не могли, бо не мають, де тренуватися. А перемогу здобули завдяки дружнім стосункам і підтримці один одного.
— Сашко, як оцінюєш гру українських команд?
— Майже завжди програють. Нашим футболістам потрібно грати, як команда.
Турбує вихователів доля дітей після закінчення школи, ділиться Олена Мирна. Навчаючись в училищах і технікумах, вони так само потребують допомоги дорослих. Тож, із радістю в “Надії” сприйняли бажання Євгена Кубрака залишитись працювати в дитбудинку. Сюди разом із братом і сестрою хлопець потрапив у сьомому класі після смерті батьків. Тепер він — нічний вихователь і технічний працівник.
Із часу заснування закладу було усиновлено сімох дітей (п’ятьох — іноземцями), двох взяли на виховання в дитячий будинок сімейного типу.
Вихователька Валентина Гудименко прийомну сім’ю створила рік тому: маючи двох синів (зараз їм 33 та 27 років), Валентина Василівна стала мамою для дев’ятирічної Валі. Цікаво, що в дитинстві хлопці постійно просили “купити” їм сестричку Валюшку.
— Валя кличе мене мамою. До життя в родині адаптувалася. Відразу йшла в школу, хату не замикала. Тепер звикла. В усьому прагне допомагати. Зараз, наприклад, просить навчити доїти корову.
У дитбудинок не хоче?
— Не хоче. Інколи питаю: “Може, сходиш?”. “Ні, — відповідає, — не хочу”. Після того, як Валя стала жити в родині, діти до неї почали агресивно ставитися, ревнують.
Дитячий будинок “Надія” потребує автомобіля для перевезення продуктів, заміни вікон, відеопроектора, п’яльців, ниток для вишивання, бісеру, чашок, ложок та іграшок. Та головне — дітям, позбавленим батьківської любові, бракує елементарної уваги.
Сергій Корнійчук, підприємець, учасник автопробігу:
— Проблема дітей-сиріт мені не чужа. Дітьми займаюся вже сьомий рік. Спонукає до цього Бог.
Оксана Теслюк, бренд-менеджер, учасник автопробігу:
— У дитячому будинку я вперше. Захотіла поїхати після того, як із сестрою подивилася передачу про життя сиріт в інтернаті. Це вплинуло на нас обох. Сестра займається стоковим одягом, і ми вирішили певну частину віддавати дітям. Почали шукати таку можливість і вийшли на сайт detdom.info.
— Які враження від відвідин дитячого будинку “Надія”?
— Досвіду спілкування з дітьми я не мала. Сказати, що любила їх, було б нещиро. Але тут уперше відчула любов до дітей і вирішила, що згодом візьму сиріт на виховання.
Від імені команди detdom.info хочу подякувати усім учасникам поїздки.
Нашим водіям, які допомогли доїхати до с. Мокрець:
Всім, хто забеспечив цікаву розважальну програму:
Дякуємо усім, хто приєднався до поїздки і допоміг створити святкову атмосферу:
Наша подяка всім, хто хоча сам не зміг поїхати, але передав дітям гостинці:
Враження інших учасників поїздки від подорожі читай на форумі >>>
Лідія Морозова
detdom.info