Автопробіг вихідного дня: ДО НІЖИНА З МАДАГАСКАРУ

15 лютого команда detdom.info відвідала дитячі заклади м.Ніжин, а їх там аж три.

Із подарунками, фруктами і солодощами до вихованців інтернату, дитячого будинку і притулку приїхали зебра Марті, жирафа Мелма, левиця Алекс, бегемот Глорія та королева аборигенів — герої вистави «Мадагаскарці у пошуках Нового року». Автор сценарію режисер-постановник Наталія Грабовська розповідає: костюми створювали самотужки із підручних матеріалів, а необхідні речі знаходили у непередбачуваних місцях (поролон для гриви зебри Марті знайшли на вулиці, а корабельний руль — в аудиторії під час репетиції).

Першими виставу побачили діти з психофізичними вадами розвитку ніжинського дитячого будинку-інтернату. Цей заклад заснували ще 1953 року, у нинішньому своєму приміщенні будинок-інтернат діє з 1981. Тут проживає 123 дитини: хлопчики II профілю (помірна розумова відсталість), III профілю (ідіотія), дівчатка і хлопчики IV профілю (ДЦП і глибока помірна розумова відсталість).

Діти отримують медичну й педагогічну допомогу, навчаються самообслуговуванню, рахуванню, письму, читанню, малюванню за спеціальними програмами. В лікувально-трудовій майстерні виготовляють вироби з дерев’яного шпону та лози, народні обереги, картини з гіпсу та солоного тіста, плетуть панно та корзини. Працюють на швейних машинках, обробляють земельну ділянку будинку-інтернату.

У закладі практикують різні види навчально-виховних заходів: ігри, бесіди, екскурсії, свята, змагання, виставки робіт, перегляд кіно- та відеофільмів, читання книжок. Тут функціонує тренажерний реабілітаційний зал, діють різноманітні гуртки (малювання, ляльковий театр, спортивні, тощо), шумовий оркестр. Навесні реалізують проект реабілітаційного майданчика на вулиці, в планах — міні-стадіон.

Вихованці будинку-інтернату — учасники Всеукраїнських виставок декоративно-прикладного мистецтва для дітей-інвалідів, щорічного Покровського ярмарку.

Директора Олену Гармаш діти називають по-різному: «Олена Василівна», «тьотя Лена» і «мама».

— Пані Олено, важко працювати у такому закладі?

— Не важко, якщо є бажання і розуміння дитини. Важче спілкуватись із людьми на вулиці, ніж із моїми дітьми.

— Хто займається з вихованцями будинку-інтернату?

— Сторонніх людей у будинку-інтернаті немає. Працюють тільки ті люди, які переймаються проблемами діток. Це професіонали зі спеціальною освітою: соціальні працівники, дефектологи, практичні психологи, логопеди.

— Суспільство не завжди з розумінням ставиться до таких дітей.

— Кожна людина може опинитися в цій ситуації. У зв’язку з аварією, наприклад. У нас є хлопчик, який чотири роки тому потрапив в аварію і тепер має діагноз ДЦП IV профілю. Ми повинні виявляти толерантність до цих дітей і людей, щоб вони не відчували себе зайвими в суспільстві. Люди з обмеженими можливостями хочуть бути корисними, і ми маємо створити умови, щоб такі люди відчували себе комфортно.

Тетяна Кононець, вихователь із соціальної роботи, в будинку-інтернаті працює 12 років, її найстаршому вихованцю цього року виповнюється уже 25:

— Мені подобається працювати з дітьми, спостерігати за їхніми успіхами.

Про зміни у поведінці своїх підопічних говорять і в ніжинському дитячому будинку «Затишок» для дітей-сиріт і позбавлених батьківської опіки від 3 до 18 років, заснованому 1 вересня 2004 року за ініціативи міського голови Михайла Приходька. Вихователь Тетяна Федоренко розповідає, що, попрацювавши першу добу тут, була шокована і навіть думала розраховуватися:

— Діти використовували нецензурну лексику, дражнилися, не знали порядку, що треба вмиватися зранку і чистити зуби, що треба застилати ліжко. Зараз це інші діти.

— Діти відвідують школу. Як там до них ставляться однолітки?

— Перший рік ображали, називали «інтернатівцями». Тепер минулося.

У «Затишку» дійсно затишно: поряд ліс, ставок. Нині тут перебуває 27 дітей шкільного віку, із них 16 дівчат і 11 хлопчиків. Переважно соціальні сироти, батьки яких зловживають алкоголем, розповідає вихователь Любов Процько.

Вихованці мають обов’язки. Свій дитячий будинок вони називають «Країною зозуленят». Керують нею президент, прем’єр-міністр, міністри здоров’я, фінансів, опіки, освіти, екології, внутрішніх справ, праці та економіки, спорту та фізкультури, а також бібліотекарі, відповідальні за збереження майна, меблів і техніки. Так, президент щопонеділка організовує лінійку, де діти звітуються за тиждень: за своє навчання та поведінку; міністр внутрішніх справ розглядає інциденти, слідкує за тишею; міністр культури пише сценарії до свят.

Тринадцятирічна Катерина Верозуб у «Затишку» шість місяців, обіймає посаду міністра праці та економіки:

— Мою кандидатуру запропонували вихователі, а діти підтримали. Я призначаю чергових і перевіряю їхнє чергування, стежу, щоб вимкнене було зайве світло.

— Складно виконувати свої обов’язки?

— Ні.

— То, може, в уряд? Досвід уже є.

— Ні (сміється). Я хочу бути кулінаром-кондитером або масажистом.

Вихователь Лариса Листопад показує дитячий будинок: кімната для дівчат, кімната для хлопчиків, зал відпочинку, тут же книжкова полиця — формують власну бібліотеку. Діють гуртки легкої атлетики, боксу, боротьби, навчального моделювання та екологічний.

Сімнадцятирічна випускниця дитячого будинку Сніжана Ященко до «Затишку» приходить часто. Колись вона була тут президентом, а зараз навчається у ПТУ на швачку:

— За дитячим будинком сумую. Тут моя молодша сестричка Віра. Їй дванадцять років.

— А тепер де мешкаєш?

— У мене є опікун, рідна тітка. Є з ким порадитись.

Мадагаскарці Сніжані сподобались. Не залишили байдужим й одинадцятирічного Олексія Федоровича:

— Що більше за усе сподобалося сьогодні?

— Як танцювали звірята.

Вразили герої вистави і вихованців ніжинського обласного притулку. Цей заклад розраховано на 40 дітей від 3 до 18 років, але нині тут перебуває 29, чимало малечі. На десятьох — один вихователь. Це діти, вилучені з неблагополучних родин і вулиці. Так, один хлопчик мав батьків-алкоголіків і змушений був красти, аби прогодувати молодших сестер, розповідає директор притулку Маріета Демиденко.

У закладі діти перебувають не більше 90 діб, доки визначають їхній статус і подальшу долю. З постраждалими від насилля близьких людей (найчастіше потерпають від відчимів) працює психолог. Діють гуртки: театральний, виразного читання, фізкультури, основи здоров’я, етики та естетики, «Умілі ручки».

Вихователь Людмила Мандрика у притулку від дня його відкриття:

— Діти у нас різні, багато сільських. Вони занедбані, не можуть навчатися. У нас є хлопчик, який мав би навчатися у 6 класі, але не вміє читати й писати. Ми з ним палички, букви пишемо. Дуже важко і тим, які ходять до школи. Тут вони свої, а там…

— Діти швидко звикають до життя в притулку?

— Зі слізьми йдуть до нас, а потім зі слізьми йдуть від нас.

***

Виставу «Мадагаскарці у пошуках Нового року» грали непрофесійні актори. Її грали люди, не байдужі до знедолених дітей.

Всі фотографії з поїздки можна переглянути тут.

Ольга Скрипкіна
спеціально для detdom.info