Цюрюпинська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат I-II ступенів

В Цюрюпинській школі-інтернаті проходить дитинство 120 вихованців віком від  7 до 16 років, які мають затримку розумового розвитку. Більшість із них –  сироти і діти, батьки яких позбавлені батьківських прав.

Щороку діти виїжджають на море. Табори підбирають, щоб у кімнаті було по три, максимум чотири людини, щоб дитина могла відпочити від “казарм” (тут завеликі спальні кімнати).

Заклад був утворений у 1963 році, 2000 року реорганізований, відтоді працює в напрямку надання соціальної допомоги дітям, які потребують корекції розумового розвитку. Завдяки проекту з “Успішною жінкою” діти, які мають певні нахили, їздять на курси і здобувають професію. Але більшість дітей потрапляють у заклад уже в такому віці, коли важко проводити корекцію,  розповідає директор школи-інтернату Олександр Зарівний:

“У 14 років приходять у перший клас. Такі діти мають вторинні причинні розумової відсталості: ніде не навчалися. Діти навчаються за спеціальною програмою: 9 клас — це приблизно 4-5 клас загальноосвітньої школи, не передбачено інформатики та іноземної мови. Отже, і можливості у них обмежені. Їм важко адаптуватися навіть до умов училища. До того ж ці діти не захищені, не отримують інвалідності. І якщо в інвалідів є система захисту, центри працевлаштування, певні квоти, реакція суспільства, то дітей з олігофренією суспільство не сприймає. З радянських часів нічого не змінилося: діти просто розчиняються в суспільстві і намагаються ніде не згадувати, що вони мали проблеми”.

Таких дітей рідко всиновлюють. За 6 років лише в минулому році іноземці виявили бажання усиновити 2 дітей.   Школа-інтернат потребує ремонту, облаштування огорожі, будівництва котельні. А ще точніше нової будівлі. “Якби ви приїхали кілька років тому, я попросив би вас добудувати школу-інтернат, побудовану на 70%. Це був комплекс із басейном, спортмайданчиком, великою земельною ділянкою, але розібрали, продали.

  Інтернат так і не дочекався нового приміщення, — розповідає пан Олександр. — Аби в наші інтернатні заклади вклали стільки грошей, скільки в вокзали, там ми теж були б обличчям держави”.

Вихованці підготували нам концерт, але відчувалося: для них він —  відбувайлівка, пізніше діти розповіли –  то класична заготовка. Вони ж прагнули елементарного спілкування. Брали за руки, залишали адресу для листування, питали телефони. Вихованці Цюрупинської школи скаржилися нам на керівництво, стверджували: привезений одяг спочатку розподіляється між викладачами, а потім доходить до дітей. На подарованих велосипедах кататися не дозволяють, вони стоять у підвалах, м’ячами гратися не дозволяють.

Сергій Юров, випускник, 17 років (має чотирьох братів і двох сестер):“У школі-інтернаті я перебував із 7 років, подобались уроки праці та фізкультури. Тепер навчаюся в училищі на автослюсаря, працюю вантажником. Мешкаю в гуртожитку, отримую стипендію і матеріальну допомогу. Як сироті мені також перераховують 600 гривень на одяг.Навчатися в училищі тяжко, адже у школі нам не викладали іноземної мови, тож доводиться опановувати самотужки.

У школі я мав дах над головою і міг собі дозволити не про що не турбуватися, а тепер мушу піклуватися про себе сам. Як бачу своє життя? Планую пов’язати його зі спортом. Я — кандидат у майстри спорту, виступав у Франції за Україну з легкої атлетики, метав спис. Посів 6 і 14 місце”.

Для небайдужих: Інформація про Цюрупинську спеціальну загальноосвітню школу-інтернат І-ІІ ступенів

Акт прийому-передачі цінних подарунків в рамках автопробігу дитячими будтнками України Tsurupinsk.jpg