День третій – 2 жовтня: Вищетарасівська школа-інтернат для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

Заклад заснований 1960 року як школа-інтернат для дітей із багатодітних і малозабезпечених сімей. 2002-го його реорганізували в школу-інтернат для дітей -сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування . Вихованців тут 122 (серед них 15 — повні сироти, 107 — діти, ) віком від 10 до 18 років.

Кожна дитина стоїть на обліку в центрі з усиновлення. Під опіку беруть охочіше, ніж на усиновлення: таким батькам держава дає більше захисту і матеріально стимулює. За чотири роки функціонування школи тут узяли під опіку сімох дітей, усиновили — одну. Директор Юлія Полякова ділиться: “Скільки ми б не давали дітям любові, ми на роботі… Діти чекають, коли по них прийдуть.

 Навіть замкнута дитина при всіх промовчить, а сам на сам скаже: “І я хочу в сім’ю, якщо прийдуть, я піду”.

Функціонує тут програма реабілітації батьків, якщо вони, скажімо, виходять із тюрми. Був лише один випадок, коли дитина відмовилася відновлювати сім’ю. Тато вбив маму і відсидів 14 років. Дівчинці тоді було 3, вона його не пам’ятала. Коли батько хотів забрати дитину, вона відповіла, що не пробачить йому. 

Заклад має власну котельню. “У нас завжди тепло, діти не мерзнуть. Є в нас і пральня: 25-кілограмова промислова пральна машинка і маленька 5-кілограмова”, — розповідає пані Юлія. 

Цього року тут провели експеримент: реконструювали частину великих спалень — кімнат “казармового типу” : зробили довгий коридор і дво-, чотири- та п’ятимісні кімнати. Тут ігрова кімната, свій туалет, замість ногомийок — душ. А ще добудовують “дитячу кухню”: вихованці зможуть собі щось приготувати, заварити чай.

Ніна Чорна, вихователь: “Я працюю у школі з 1962 року, будувала цей заклад. Він змінювався поступово, особливо в останні два роки. Багато в чому допомагає обласна адміністрація, спонсори. Раніше всі стіни побілені, гардин не було, покривал не було, голі підлоги”. Тепер умови виховання наближають до домашніх.

Щоправда, утікачі тут усе-таки є. Тікають одні й ті самі діти, які відчули смак свободи, бродяжництво для них — хвороба. Вони переважно тікають на вокзал, їм краще помити потяг і заробити живі кошти, ніж жити за режимом. Із такими дітьми працює психолог, але життя вже наклало на них свій відбиток.

Як і скрізь, у школі-інтернаті є лідери: переважно це діти міцної статури, при цьому розумові здібності до уваги не беруться.

І хоча тут немає відмінників, зате діє потужна футбольна команда (перші місця по району), вихованці беруть активну участь в обласних святах.

Ми довго прощалися з дітьми, мінялися адресами. Ці привітні, щирі і вдячні обличчя ще довго стояли перед очима…

Для небайдужих:

Акт прийому передачі цінних подарунків в рамках автопробігу дитячими будтнками України Vichetarasivka.jpg