Ділимося враженнями!

Родина Войтенко!

Віддалене село Ваганичі, Чернігівської області, на кордоні з Білорусією. Нас зустріли мама, тато, шестеро дітей та кошеня Черчель. Зі слів батьків родина тільки переїхала (два дні) із Козельця. Побутові умови: будинок дерев’яний, криниці у дворі немає, опалення пічне, в будинку жилі дві кімнати, туалет на вулиці, господарчі приміщення прибудовані до будинку, москіти “породисті” літають стадами.

Малеча тішилася подарованому телевізору, солодощам, іграшкам. Батьки розповідали про плани на майбутнє.
Тихо, спокійно.

Потреби разові:
автотранспорт: мікроавтобус (вкрай необхідно)
побутова техніка: холодильник, газова плита, пральна машина (конче потрібно)
кошти: на капітальний ремонт, скважину, душову кабіну

Потреби постійні:
м’який інвентар: постільна білизна, рушники, гардинне полотно, тюль, карнизи
оргтехніка: ноутбук
кошти: на придбання будинку – 10.000 грн.(вкрай необхідно)

ДБСТ Плоска-Імануйленко. 
Батьки-вихователі Надія Михайлівна та Станіслав Якович.

О да! 🙂 🙂 :)Одинадцять дітей мама, тато і кумедна, із Києва, собачка – Степан та три загони з господарством. Ой! ні ще є старенькі Дідусь і Бабуся! (їх в родину взяли разом з дітьми, «а куди ж їх, вони старі то ми їх і забрали», – так каже мама й тато!!!)

Гамак, халабуда (ліжко) на дереві, теплиця, баня, гойдалка, трактор, настільний теніс, яма під басейн, парник і купа-купа всього іншого. Девіз родини: “У нас не так, як десь!” і “Ми родина”. На подвір’ї, в будинку в господарчих приміщеннях чисто. На відміну від народної звички поросята чисті! Будинок не музей в ньому справді живе така чисельна родина, одночасно добудовуючи то там, то тут.

Мама темпераментна кримчанка, яка знає все, тато «невозмутимый» господар, який вміє все. Чим займаються діти? Перерахувати складно, та все ж хтось відпочиває, хтось проситься на рибалку, грають в теніс, хтось допомагає по будівництву …, а ще дівчатка граються, ганяють з цуценям “колобок”.

Шум, гамір, музика батьки все бачать і чують. Дівчата, як моделі, а хлопці справжні чоловіки.
Хто хоче, той завжди знаходить! Це про них! Будинок будують із звичайних пеньків, зовні оригінально, всередині тепло. 
Родина тепла, особлива, привітна, і на мою думку щира без параду. Відірватися від них було складно. Говоримо: 
– Пустіть далеко їхати. 
– Так ви ночуйте! – відповідають господарі. 

Надія Михайлівна турбуючись за долю дітей, які знаходяться в державних дитячих закладах, проводить агітаційно-роз’яснювальну роботу серед односельчан. Трапляються не байдужі люди. Нас познайомили з ними. Тож!

Охайне чисте подвір’я, старенька, але доглянута хата. У ній мешкає Каморная Зінаїда Миколаївна самотня, добра, відповідальна, працелюбна жінка. Господиня охоче взяла б до себе на виховання діток, віком 7-12 років (за мірками дитячого будинку, цей вік не перспективний для усиновлення). На заводі стоїть бюрократична система, а саме: жінка від народження мешкає в родинному будинку та після смерті батьків не переоформила його на себе. Відтак юридично вона не має житла, а це завада на шляху до усиновлення. Для вирішення цього питання Зінаїда Миколаївна не має коштів їй потрібно 1000 грн. та юридична допомога.

На превелику радість Зінаїда Миколаївна не поодинока в бажанні взяти в родину на виховання діток. Наступне наше знайомство видалося не менш приємним за попереднє. Подружжя Валентина Володимирівна та Олександр Анатолійович Драч навіть маючи своїх трьох дітей, з радістю надали б домашній затишок діткам-сиротам, які зараз знаходяться в державних дитячих закладах. Валентина Володимирівна та Олександр Анатолійович працьовиті, завзяті, щирі люди, а проблема таж сама, що й у Каморної Зінаїди Миколаївни. Родина Драч мешкає в будинку, який після смерті першого чоловіка Валентина Володимирівна через брак коштів не переоформила на себе. Від так юридично вони не мають житла, а це завада на шляху до усиновлення. Для вирішення цього питання родині Драч потрібно 4000 грн. та юридична допомога.

Наша подорож на цій зустрічі не закінчилась. Все ж та сама Надія Михайлівна (більше б таких людей) наполегливо просила нас відвідати ще і ДБСТ родини Даниленко в селі Смичин, Городнянського району, що на Чернігівщині. Гамірно, весело зустріли нас дітлахи, вилізши зі свого намету, дружно пояснюючи, що це фортеця. Батьки-вихователі: Лідія Василівна та Олександр Миколайович, маючи своїх дітей, взяли на виховання ще шестеро дітей-сиріт. Весела, спортивна родина жваво демонструвала нам свої навчальні здобутки та спортивні досягнення. Непосидюча й безпосередня, найменша дівчинка Вікторія безперестанку розповідала віршики про звірят. Хлопчики дружно демонстрували спортивні вправи, а сором’язлива, тиха, найстарша дівчинка Оля має неабиякий літературний талант. Один з її по-дитячому правдивий вірш нам сподобався найбільше. На нашу думку, він вартий уваги.

ВСТАВАЙ УКРАЇНО!

Минають літа, минають роки,
І вітер розвіює їх, мов пісок.
А ти Україно, простоїш віки
І паростки пустиш з зів’ялих квіток.
Вставай моя рідна, вставай, піднімайся,
Все зайве покинь, і йди уперед.
Під сонцем ясним, в мені звеселяйся,
Щоб жито вродило, і був у нас мед.
Назбираємо дров, назбираємо хмизу,
Запалимо вічний вогонь для тебе.
З тобою, Вкраїно, поборемо кризу,
Ми в шати яскраві тебе приберем.
Не можна усі подолати нещастя,
Але можна жити щасливим життям,
Вставай, Україно, вдягайся у плаття
Вже досить тебе обкидати сміттям.
Звертаюсь до тебе, моя ти рідненька
Я знаю, як важко тобі у цей час.
Вставай, Україно, вставай помаленьку,
Не сердься, кохана, будь-ласка на нас.
Петриченко Ольга

Ось так, коротенько не згадуючи про ще багато чарівних епізодів з нашої подорожі ми поділились з вами враженнями про чудових, великодушних, щиросердних людей Чернігівщини. Шановні наші батьки-вихователі та всі, хто бажає взяти діток-сиріт на виховання, низький уклін вам та щира подяка за вашу нелегку та таку потрібну працю.

З повагою координатори
Інтернет-проекту www.detdom.info
«Дитина. Родина. Турбота»
Бабару Тетяна Миколаївна
Волошина Ольга Василівна