ДИТИНСТВО – РОДОМ ІЗ ЧУДА БОЖОЇ ЛЮБОВІ

Ви ще не були у Бориславі? Бойє… Дивно. То запитайтеся як сюди дістатися у дітей, що прибувають у Прикарпаття на навчання з 5 областей Західної України. Адже саме так, по-дитинному, кожен із нас радо відкрив би собі ще одну таємничку Божого дива.

Зустріч

Місто п’яти селищ, семи гір і чотирьох річок зустріне вас неквапливо-загадковим  поцвірком Карпат. Тут сучасні маркети та кам’яниці стрілися з горбистими,  похованими в колючі ожинові чагарі лісовими стежками, мальовничі церковці з вибоїстими вуличками, якими гасають сучасні бусики усіх кольорів, старовинні озерця, джерела цілющої води-”нафтусі” із запрудами пластикових покидьків. Але не перехрестя культури й цивілізації, а зустріч юних сердець відкрива таїну Борислава: славу Божу, якою боролися православні русичі з немочами віку сего, тихе благоговіння обителі “Борислав”.

Якщо ви не встигли запастися якимось подарунком, або вони десь розтрусилися у вас дорогою, не хвилюйтеся – все сторицею народиться дорогою на диво-гору між Тустановичами і Мразницею, де розташувалася наша школа. І навпаки, якщо ви везете повні міхи подарунків від ваших родин та спільнот, знайте – істинний подарунок у тім, що ми познайомилися.

Волонтери з Трускавця і Дрогобича щойно вийшли на гору до котельні, а назустріч їм  ластівками вилітає вихор невгамовних “тубільців”: третьокласники Мишко (за блискавичну швидкість та непосидючість його звуть “Мишкою”), Юра-Руслан, другокласники Валентин, Іра, і верхи на інвалідному возикові Ромко, Микола та Іван з 5-6 класів.

Поволечки, обліпивши прибульців, діти виводять на майданчик школи і щиро відкривають свій неповторний світ. Мов маленькі журавлики, переставляючи ніжки, виходять Василько, Дмитро, на милицях підоспіває Михайло.

Валентинові скоро 8 років. Батьки померли від алкоголізму. Гіперактивність і розсіяність не дає йому зосередитися: він щохвилини задає запитання, і не встигаючи почути відповідь на них, задає наступні. Можете подарувати йому машинку. Не біда, що цього ж вечора, або завтра вона буде зламана або виміняна   комусь із старшокласників – фонтан радості та щирого захоплення потужно осяє всіх однокласників та вихователів. А головне – деякі ваші напутні слова чи заохочення в момент подарунку будуть почуті…

Слава, Галя й Таня з Закарпаття. Вони вже у 6 класі. Ваші відкритки та сувенірчики в ідеальному порядку будуть пристосовані у тумбочках чи на підвіконні. Але не подумайте подарувати їх і піти собі далі. Ні. Порозмовляйте з ними, запитайте їх про рідне село, про історії з Різдвяними святкуваннями, розкажіть щось про себе, про свої дарунки і вони тоді справді проростуть у маленьких світах наших творчих учнів. Допоможіть карпатцям Сергію та Михайлові знайти улюблену мелодію на гітарі та піаніно, хай ваш сюрприз буде нагородою за вірші Юри, чи братів-сиріт Назарка та Ігорка. І будь-ласка, не беріть собі до голови суперечки за подарункові пакети – що кому дісталося, адже кожен виміняє собі найпотрібніше, або замовить у вас на майбутнє…

Іринка наймолодша (четверта в сім’ї) і подарункам вона, здавалося б, зовсім не радіє. Але, якщо ви візьмете її за відповідальну з нагородження однокласників та учнів-переможців, вона просто засяє від радості: вона любить розносити подарунки дітям і все, що їй дарують (в тому числі й найкращі сукні) рано чи пізно сама роздаровує подругам.

Наші Оксаночки не можуть без подарунків. Хай це буде запрошення на “особливу прогулянку”, нову роль у шкільному театрі, святкового заохочення до застеляння ліжечка, до підмітання чи витирання пилюки, до прибирання у шафі чи тумбочці, але їхній психосоматичний стан вимагає постійної новизни.

Півтора роки тому була така картина. Напружений березневий тиждень минає. Настають субота і неділя. Ніяких подій, ніяких вечорів та відвідин. Натомість лиш висококалорійне п’ятитиразове харчування і жодного посту. В атмосфері нудьги займається полум’я правопорушення у стані сп’яніння серед випускників. Тут же школою прокочується вірус грипу з симптомами кишкового отруєння… Ситуація цілковито змінюється 2007 року, коли до школи щонеділі прибувають волонтери з Борислава, Трускавця, Дрогобича від православних спільнот, християн віри євангельської та греко-католицьких парафій. Запис на радіостудії діти теж сприйняли “на ура”. Тепер вже вихователі не примовляють:

Справді, даруючи сувеніри чи солодощі, слід завжди пильно стежити що кому на користь а кому може й пошкодити. Деякі подарунки (особливо солодощі та канцелярські чи косметичні дрібнички) потрібно вручати виключно вихователю. Бо ви ж не знаєте куди цілими тюбиками пропадає вночі зубна паста, яку дарують Юркові. (Він її поїдав, як олені мох). Водночас, не переймайтеся, якщо покидавши усі подарунки, Аліночка з Юлічкою обіймуть і повиснуть у вас на руках, розпитуючи про нові походи до лісу. Спілкування – найбільший подарунок для більшості учнів інтернату.

Юрі, Василеві, Миколі, Івану – слово, усім найгучнішим заводіям шкільного гурту – найприємнішою буде дружня змова. Це найобдарованіший комітет лідерів з підготування свята, заготовки урочистих несподіванок, нагородження переможців конкурсів… Вони в змозі засинати і просинатися з радістю організації подій учнівського уряду,  творчих заворушень тощо. Адже саме в такій атмосфері кожен подарунок призводить до відкриття, маленького відкриття великої особистості…

Багатьом учням із діагнозами тетрапарез, дисплазія, олігофренія такі подвиги і добрі справи просто не вдалися б без подарункового заохочення. Зате справжня радість відкриття свого переможного “Ми” Божою милістю з ваших спільнот, колективів, організацій приходить до тих, у кого так не стачає родини, уваги, тепла.

педагог-організатор Тарас Андрусевич
Бориславська спеціальна школа-інтернат для дітей з наслідками поліоміеліту та ДЦП