До ладижинського будинку-інтернату завітали волонтери із Києва

24 червня до дітей-інвалідів із Ладижинського будинку-інтернату «Троянда» приїхав мікроавтобус з Києва вщент заповнений гуманітарною допомогою. Троє кіївлян-волонтерів привезли ліки, памперси, засоби особистої гігієни, побутові речі, дещо з одягу, взуття, іграшки, солодощі тощо.

За словами Володимира Регеши, Світлани Іщенко та Нани Тугуши Ладижинським будинком-інтернатом вони опікуються близько двох років, надаючи посильну допомогу хворим дітям. Займаються цим добровільно на волонтерських засадах і хоча кожен має своє життя, їх поєднує спільна справа – бажання дарувати дітям радість.

Керівник волонтерської організації «Благодетель» Нана Тугуши розповіла:
– Ми займаємося Ладижином вже близько двох років і періодично, по мірі можливості, намагаємося допомагати та привозити гуманітарну допомогу. На жаль, ми не можемо навідувати інтернат часто, адже їхати з Києва дуже далеко, тому хтілося б закликати місцевих мешканців допомагати вихованцям будинку-інтернату «Троянда». Звісно не кожен має фінансові можливості, але і без грошей можна зробити дуже багато. Ці діти потребують простого людського спілкування та уваги. Якщо вихованці звичайних дитячих будинків спілкуються з іншими людьми, проходять соціальну адаптацію, то ці діти, в силу своїх обмежених можливостей, залишаються осторонь соціальних процесів. Волонтери ж можуть прийти погратися з дітьми, допомогти їм вийти на вулицю. Звісно, що потрібно бути морально готовими до такого спілкування, бажання допомогти має йти від самого серця. 

Воліючи поспілкуватися з дітьми та просто зробити їм сюрприз, волонтери-київляни вирішили влаштувати загальну прогулянку та допомогти вийти на вулицю тим мешканцям інтернату, які майже не виходять зі своїх кімнат. 

Наташу вивезли на двір на колясці, вона повністю паралізована, не може навіть сидіти. Як вона сама повідомила, вона все розуміє, але не може рухатися, лише трохи працює одна рука. 

Минулого разу Наталка попросила у волонтерів магнітофон, який і вручив їй Володимир Регеша, не забувши про прохання дівчини. Тепер, їй буде чим розважитися перебуваючи у палаті, адже побувати на вулиці, на свіжому повітрі їй та таким вихованцям як вона, доводиться не часто. Обслуговуючий персонал інтернату, який складається з жінок з навантаженням до 15 чоловік на одну нянечку, просто фізично невзмозі виносити хворих дітей на вулицю. 

До речі, ліфт в оновленому відремонтованому корпусі так і не запрацював, залишивши заручниками дітей візочників, які проживають на другому поверсі. 
Звичайно, всі зраділи привезеному волонтерами морозиву та іграшкам, але найбільше підопічні «Троянди» потребують простої людської уваги і спілкування. Кожен, і не важливо вміє він ходити самостійно, чи пересувається за допомогою інвалідного візку, воліє поздороватися за руку, обійнятися або просто посидіти поруч. 

Це лише здається, що ці діти нічого не розуміють, насправді, тут вирує своє життя. Вихованці інтернату спілкуються між собою, дружать, сваряться і навіть закохуються.
Кожен має свій характер та особистісні риси, вони радіють подарункам і засмучуються через розлуку з близькими людьми.
За словами працівниць закладу, частина вихованців будинку-інтернату вміють читати і писати, займаються бісероплетінням та орігамі, малюють, співають пісні. Є розумні хлопці, які дуже добре розбираються в комп’ютері, але на жаль, вони прикуті до інвалідного візку. 

Директор інтернату Володимир Володимирович Мельник разом з персоналом висловлюють волонтерам слова щирої вдячності за надану допомогу.
Я дуже вдячний волонтерам, особливо Іщенко Світлані Іванівні, за те, що вони переймаються проблемами нашого закладу,- говорить Володимир Володимирович. – Фактично, в цьому році, ми користуємося памперсами які вони привозять. Наші діти потребують лише одних памперсів приблизно на суму 30 тисяч гривень в місяць. Фінансування в нас далеко недостатнє. В основному проплачуються продукти харчування, а вже інші необхідні речі, господарчі товари тощо не проплачуються казначейством.

Також великою проблемою для «Троянди» є доставка працівників на роботу.

– Будинок-інтернат знаходиться на відстані 8 км від Ладижина, сюди ніякий міський транспорт не ходить. Ми вимушені доставляти працівників на роботу своїм транспортом, – зазначає пан Мельник. Після нового року, коли не було фінансування, ми змушені були зробити платний автобус для працівників. Нашим автобусом вранці їде близько 51-55 чоловік. Розклад в нас такий: в 6.00 виїжджає мікроавтобус Ford, який майже розсипається і привозить поварів. Потім на 8.00 приїжджає старий 90-х років автобус ЛАЗ, який бере на 100 км 44 літри бензину. Потім після автобуса, зміна яка змінилася, а це 11-12 чоловік відвозить швидка допомога УАЗ, який бере на 100 км 18 літрів пального. Потім в 17.00 автобус відвозить працівників з роботи і в 19.30 поварів відвозить мікроавтобус Ford. 

Виходом з ситуації Володимир Володимирович бачить покупку нового пасажирського мікроавтобусу на дизельному двигуні, адже вони значно економніші. Також, для економії коштів, мікроавтобус краще купувати «неразтоможений», можливо такий, що знаходиться у виконавчій службі на арешті, так як для подібних закладів існують значні пільги в реєстрації. 
З цим питанням директор будинку-інтернату звертався до начальства Львівської таможні, вони обіцяли допомогти, але поки результату немає. 

Крім перевезень існують і інші значні недоліки, які потребують негайного усунення. Так, наприклад харчоблок потребує капітального ремонту, пральня взагалі ризикує зруйнуватися через зсуви грунту. 

Як бачимо, проблем в «Троянді» існує багато – ліфт, який вкрай потрібен дітям, не працює, харчоблок та пральня потребують ремонту, перевозити людей на роботу практично нічим. 
Держава, як правило, не поспішає допомагати у таких випадках, тому роботи у волонтерів буде дуже багато. 

Джерело<<