Допоможемо побудувати капличку

Напевно мені треба було написати коротеньку статтю, в якій я сказала б, що педагоги і учні Андріївської школи-інтернату на місці знищеної за часів радянської влади церкви, хочуть побудувати капличку. Архієпископ Филип дав дозвіл на це будівництво, місце було освячене, і на місці майбутньої каплички поставлено хрест… 

Коротко, щоб не втомлювати читачів, і ясно. Правдиво і сухо… Але хочеться розказати так, як це відчувають діти, які повірили, що у них буде своя маленька церква. Як це відчувають педагоги, які вимріяли цей проект… Для передачі цих відчуттів у мене бракує слів… Я спробую розказати хоча б так, як це відчуваю я… Але коротко все це сформулювати у мене не вийде.

Епізод 1.

Куполи без хрестів

Вперше я потрапила в Андріївку в середині 90-х. Поїхала в гості до хлопчика, якого перевели з Полтавського інтернату в Андріївський. Село на краю світу… Ні поїзди, ні автобуси туди не ходять… Якось доїхала до сусіднього села, а куди далі – не зрозуміло. Місцевий хлопець взявся мене провести. Іде – розказує. Про односельців, про інтернатівців, про рибалку.

 – О!, – зупинився показує мені на величезний, по міркам Андріївки, будинок, – а це будинок минулого голови колгоспу. Бачите, куполи на ньому? То раніше тут поблизу церква була, та давно вже її нема. Так баби тепер на ці куполи хрестяться, дарма, що без хрестів.

Епізод 2.

Поміщик Савицький      

В другій половині ХІХ століття в маленьке село Кобеляцького уїзду Андріївку приїхали жити поміщики Савицькі. Навколо – краса. Ліси, озера.. І… бідність… Після приїзду Савицьких багато що змінилося. Було побудовано маєток, цегельний завод, розбиті сади та парки. На території панського маєтку була побудована церква Андрія Первозванного. Життя в селі завирувало. Пізніше Вікентій Петрович Савицький заповів дане помістя Кобеляцькій Земській управі для відкриття школи. 25 червня 1897 року була відкрита Андріївська сільськогосподарська школа. Панський маєток вижив. Довго там навчалися сільському господарству. Потім маєток став рідною домівкою для дітей-сиріт та дітей із неблагополучних родин. Церкву спіткала участь більшості церков. За час Радянської влади вона була знищена. Знищені були і сади з парками. Та в минулому році силами учнів, працівників школи, а також шефів було засаджено велику площу фруктовими деревами. Через кілька років там буде справжній сад.  На місці колишньої церкви повинна була стояти капличка…

Епізод 3.

Спас         

Це трапилося у Полтаві. За 70 кілометрів від Андріївки.

На Спаса я пішла до церкви святити яблука. Як же приємно стояти на церковному просторому дворі з повним кошиком запашних яблук… Така радість охоплює, що на очі набігають сльози.  І тут боковим зором вихоплюю знайоме обличчя. Розвертаюся – так і є. Тетянка. Дівчинка з Андріївського інтернату. У Тетянки також на очах сльози. І вона беззвучно щось шепоче. Я почекала поки закінчилася її тиха бесіда, і позвала її. Ми розговорилися. Вона розказала, що не вміє молитися,  то вона своїми словами просила в Бога за батьків. Щоб були здорові, щоб не пили. Щоб їх із братом забирали на канікули…

Я люблю ходити в церкву. Ніде не буває так спокійно і радісно, як в стінах Божого храму. Чесно признаюсь, я також не вмію молитися, і так, як і Тетянка, говорю з Богом простою своєю мовою. Напевно так не правильно. Але подякуєш Богу за все хороше, що в тебе є, і стає ще краще. Відчуваєш себе дійсно щасливим. Розкажеш про свої проблеми, попросиш допомоги чи поради, і всі проблеми починають здаватися такими незначними. І з’являється відчуття, що все минеться. Що все буде добре.

Я люблю ходити в церкву. Після таких відвідин я відчуваю себе впевненіше. У мене хороша сім,я. У мене є справжні, перевірені роками друзі. І все одно цього недостатньо, все одно шукаю опору у Бога. Мені важко збагнути, як жити самотній людині. Що відчувають такі люди? Де вони беруть наснагу до життя? А діти? Як дитина може жити самотньою? А в Андріївці таких більше сотні. Мені здається, що цим дітям, як нікому, потрібні розмови з Богом. Я думаю, що багато хто з дітей буде щасливіший, якщо зможе прийти до Божого Храму, поговорити з Богом, попросити у нього допомоги, відчути його любов…

Ми можемо допомогти. Це нелегко. Кошти потрібні немалі… Але нас, небайдужих,  дуже багато. І я дуже надіюся, що разом ми зможемо допомогти побудувати капличку. Допомогти дітям відчути себе не такими самотніми.

Для початку роботи над капличкою необхідно зібрати 10 тис. грн. на розробку проекту каплички. Кошти зібрано!

Проект у процесі розробки очікуємо на кошторис.

По всім питанням звертайтесь до куратору цього закладу Павла 066 658 59 03, або до директора Андріївської школи – інтренат Борсук Оксани Вікторівни 066 222 97 21

Обговорення на форумі >>