Нікопольський будинок дитини “Орля”

У цьому будинку знайшли діти від 5 днів до 4 років із порушенням психіки та ураженням центральної нервової системи. Надходять діти, від яких відмовилися або батьки яких позбавлені прав,  діти, залишені матерями у пологових будинках. Були випадки, коли немовлят залишали біля стін будинку дитину навіть у зимню днину.

Діти вражені важкими патологіями, страждають на хворобу Дауна, гідроцефалію, сліпоту, порушення психіки. Вони проходять реабілітацію, і в результаті — 80 % вихованців дають позитивну динаміку. Для цього тут діє кабінет ЛФК, працює медсестра-масажистка, лікар-невропатолог. Дирекція зазначає, не вистачає обладнання для кабінету ЛФК: сухого басейну, масажного стола, матів. А нянечки скаржаться на маленькі зарплати — 440 гривень. Робота важка, цілий день серед дитячих плачів. 4 вихователів на 18 дітей, і все на руках. Каталок або бодай візочків тут немає.

“Цього року нам перерахували 1 700 гривень всиновлювачі-італійці. На них ми придбали дітям ліжка, — розповідає головний лікар Будинку дитини Галина Марєєва. — Перераховує на рахунок кошти і наш завод феросплавів. На них ми можемо придбати ліки, м’який інвентар та іграшки. Часто приватні особи, які не називають себе, роблять дітям подарунки”.

Збільшується тенденція всиновлення дітей українськими громадянами. Сьогодні дев’ятьох дітей усиновляють українці, троє — всиновлені іноземцями.

Нам розповіли історію про всиновленого хлопчика Сергія. Нині він закінчив школу (вчився на відмінно), чудово малює. Батьки мали ще й власного сина, але він трагічно загинув. І тепер Сергій — їх єдина втіха…

Діти, які перебувають у цьому закладі сколихнули наші серця. Вже у старшій групі наші ноги стали як колоди, і ми не могли рушити далі. Ці дітки читали віршики і співали пісень, ділилися враженнями від відвідин зоопарку. У молодших групах на нас чекали немовлята і дітки, що вчаться самостійно ходити. Без мами і тата…

Посеред кімнати старші діти гралися в своєрідних “загончиках”. Я присіла до них і почала гратися з малюком. Інша дитина й собі взяла іграшку і простягла мені, дивлячись прямо у вічі. Зворушена, я ледь стримувала сльози. Окремо від інших у ліжечку лежав хворий хлопчик, але дивився в наш бік дорослими, усе розуміючими очима… Прощаючись з нами, малята махали “до побачення” і щиро-щиро усміхалися…

Цього дня я зрозуміла, що пронесу пережите крізь усе життя…

Для небайдужих: Інформація про Нікопольський будинок дитини «Орля»

Акт прийому передачі цінних подарунків в рамках автопробігу дитячими будтнками України Nikopol.jpg

Ольга Скрипкіна,
тижневик “Слово Просвіти”, число 41 за 2006 р.