Освячення церкви в Пугачівці

Вчора, 9 жовтня, була присутня на освяченні церкви святого великомученика Пантелеймона, яка знаходиться на території Пугачівського дитячого будинку.

Освячення планувалось на 9 ранку, виїхавши з Києва о 6.30 компанією з п’яти чоловік: Колокольцева Наталія, Єрух Саша, Людмила і Ліна з Фонду Преподобного Сергія Радоніжського і я.

В Пугачівку ми запізнились, приїхали о 9.40. З собою ми привезли подарунок від однієї гарної людини – Євангеліє і книгу Апостол. Дані речі є невід’ємною атрибутикою проведення Богослужіння і було б добре, якби перше Богослужіння в Пугачовській церкві проводилось з ними.

Під’їхавши до будинку і побачивши десяток машин, зрозуміли, що дійство вже розпочалось, ми швидко побігли в церкву. Церква була заповнена людьми, я почала пробиратись до директора, який стояв майже біля іконостасу. Пробираючись між людьми, вибачаючись, і звертаючись з проханням, щоб мене пропустили…я помічаю знайомі оченятка …Ліда, Аня, Ніна і дві Олі, гарно одягнуті і в хусточках, здивовано дивляться  на мене, а потім починають сміятись і шумно реагувати на мою появу, вони були здивовані побачивши мене тут і , так як вони звикли бурхливо реагувати, то вже готувались проявити свої емоції.

Але Ольга Миколаївна стримала порив дівчаток, сказавши, що в церкві потрібно поводитись спокійно,  і я швидко обнявши їх, дібралась до директора і передала подарунок. Іван Григорович миттєво розпакував книги і передав священику і через  хвилинку Євангеліє вже лежало на алтарі. І в цей момент урочисто повідомляють, що саме зараз розпочнеться богослужіння!! Ура!!! Ми встигли!!!

Під час служби залишила Пугачівських дівчаток, тому що я їх відволікала, вони постійно хотіли мене обняти, починали ходити по церкві, говорити зі мною, шуміли. Перейшовши на іншу сторону храму я почула знайомі звуки: «бу-бу-бу» і побачила поруч Любу – це глухоніма дівчинка, вона почала до мене пригортатись і обнімати мене))) Я лишилась стояти біля неї і вона постійно брала мої руки в свої, гладила і цілувала їх.

Періодично дивлячись в сторону, де стояли інші діти, я помічала, що і вони мене шукали поглядом, постійно витягували свої головки в мою сторону і зустрівшись очима, ми посміхались і підморгували одне одному

Потім не знаючи, як діти будуть реагувати на свячену воду і ладан, їх вивели на вулицю, там стояла колонка і службу було чути. Тут звичайно я була на розрив. Я була одна, а кожна з дівчат хотіла мене обняти, поцілувати, потримати за руку. Вони запитували, чому більше ніхто не приїхав, почувши серйозну причину, що всі на роботі, заспокоїлись. Аня постійно говорила, що вона знала, що я приїду!!! От чудо маленьке!!!!!

Після освячення церкви і хреста була зроблена загальна фотографія, потім багато людей, які мабуть були причасні до будування церкви, фотографувались з дівчатами. Навіть коли ми захотіли сфотографуватись з дівчатами, то біля нас стало багато чоловіків мені не знайомих.
Ми почали збиратись в дорогу, дівчатка передавали всім привіт, сказали що чекають нас в гості!!!!

Я дуже рада, що мені вдалось поїхати в Пугачівку на освячення Храму, адже це дуже важлива подія в житті «наших» дівчаток.

Можливо хтось подумає для чого церква такому дитячому будинку с «особливими» дітками, але я іншої думки: адже кожна людина під час свого життя звертається до Бога, навіть якщо вона не дуже релігійна…є такі випадки, коли людина каже, щось мені погано на душі і зайшовши в церкву і поставивши свічку їй стає легше. Звичайно дуже часто ідуть до церкви, коли зустрічаються віч на віч з серйозними хворобами, коли медицина безсила або коли втрачають дорогих для серця людей, тоді людина розуміє, що вона нічого не може змінити, що вона така безпомічна, біжить до церкви і там їй стає спокійніше…

Якщо це важливо для нас дорослих людей, то яку важливу роль відіграє церква в житті дітей і ще й «особливих»! Ніхто не знає скільки горя вони пережили, скільки сліз вони виплакали, хоч можливо вони і живуть в своєму світі, але вони так як і ми переживають і горе, і радість

Звичайно під час наших приїздів ми бачимо дівчаток веселими, життєрадісними, з щирими посмішками…але є хвилини коли вони засмучені, коли вони відчувають себе покинутими і дуже самотніми і нікому не потрібними в цьому світі……..
Звичайно кожній людині потрібно переживати різні емоції  Але з нашими приїздами щомісяця, надіюсь, що позитивні емоції у дівчаток будуть переважати!!!!!!!