Пугачівка :-) :-) :-)

Пугачівка….для мене це слово зараз значить так багато і асоціюється з теплом, радістю, веселощами, з розумінням, що справді для щастя не так багато потрібно…зробити когось  хоч трішки щасливішим
Хоча для тих,  х то не знає, то Пугачівка – це Пугачівський будино-інтернат, де проживають діти, які хворі на психічну недостатність, хворобу Дауна…

Як я потрапила туди ?…Через сайт DetDom.info приєдналась до групи волонтерів, які планували туди поїздку. Я не знала, що там знаходяться саме такі діти – особливі. Коли дізналась, то трішки вагалась їхати чи ні..бо якщо чесно боялась таких дітей, я думала, признаюсь чесно, що вони ненормальні і не знала, як вони себе поводитимуть і як себе буду поводити я при зустрічі.

Поїхала…все було зовсім не страшно..звичайно все залежить від того з ким людина їде до таких дітей, яку інформацію вона про них отримала, чому людина зважилась на таку поїздку…всі ці ричаги відіграють важливу роль для майбутнього руху вашої допомоги даним діткам чи допомоги собі, бо зазвичай дані «особливі» діти допомагають нам, вони віддають безкоштовно і легко свою доброту, увагу, свій сміх, свою любов !!!

Ось так було і зі мною в першій поїздці: я отримала море емоцій і хоча приїхала втомлена фізично, все таки поїздка відбирає сили, але морально в середині просто літала, адже отримавши все те, що перечислила вище, я ще зрозуміла, що мої проблеми, які здавались такими великими і важливими – це ніщо порівняно з проблемами даних дітей. Моє життя в моїх руках, я все можу робити самостійно..а вони живуть у резервації….потрапивши в будинок інтернат вони завжди житимуть тут, тут вони і закінчать свій життєвий шлях і мабуть на їхні могилки ніхто й не прийде і не покладе квіточку. Ніхто не буде плакати коли їх не стане, можливо люди навпаки будуть раді, що така дитина не буде даремно мучитись….звичайно, я говорю про людей, які рахують цих дітей  ненормальними і які вважають, що вони не мають право на життя… І я не осуджую їх. Просто вони не побачили, які ці діти насправді, як вони люблять життя, як вони чіпляються за нього усіма можливими й не можливими способами.

Адже просто жити – це так класно!
І вони живуть !!!

Живуть своїм «повноцінним» життям, граються між собою, у них в будинку сформовані свої групи, такі собі ніби компанії, на перший погляд всі діти однакові, але побувавши у них в гостях, виділяєш для себе лідерів, виділяєш маленьких художників, маленьких танцюристів…..

Адже хто визначив як правильно жити, а як ні… що нормально в людині, а що ні ??
Рамки встановили люди, такі як ми …. Тому, я вважаю, що дані діти нормальні..просто особливі..по особливому вони сприймають світ, занадто щиро, ми цього вже не вміємо робити так щиро, по особливому проявляють свої емоції….

Це просто маленькі Янголятка, які живуть поки що на землі, які є перевіркою для нас, для нашого серця….Перевіряють вони чи ми ще лишились людьми, чи є в нашому серці співчуття, любов до ближніх і вміння ділитись щастям з іншими людьми